Каже хтось, що нема України
І народу такого нема...
Я ж згадала біленьку хатину,
Де ciм"я мого діда жила.

І дядьків, і стареньку бабусю,
Що завжди була в праці важкій.
І село на Південному Бузі -
А селу було десять віків!

Жовті соняшники на городі
І квітучі травневі сади...
Чом же біль мій ніяк не проходить,
Чом весь час я чекаю біди?

О, якби ж землякам віру мати,
Справжню - тy, що Ісус заповів -
Tо ніхто б їх не зміг подолати,
Сам би Бог переміг ворогів!

Та невір’ям грішили усі ми -
От і час для спокути настав!
Треба стати усім на коліна
І прийняти у серце Христа.

Все ж я знаю: живе Україна,
І народ наш навіки живий!
Знов розквітне країна єдина,
I Господь наш прославиться в ній!

Друг мой! Если Христу ты следуешь,
То, в любом находясь служении,
Не господствуй над Божьим наследием,
А побольше являй смирения.

Пусть твой брат лишь вчера покаялся
И Писанья пока не знает,
Но ты выше себя почитай его,
Ведь Господь его принимает!

У Иисуса Своя бухгалтерия:
Брат получит такой же динарий.
И получит по вере его он —
Не за множество добрых деяний.

Так не будем сучки выискивать,
Лучше бревнам уделим внимание,
И любить будем ближних искренне,
Выполняя Христа пожелание.